[nick]Grzegorz Brzęczyszczewski[/nick][status]Дивоглядний Маґнус[/status][icon]http://forumavatars.ru/img/avatars/0012/f3/98/80-1396943471.jpg[/icon][lz]<span class="lz">Вік: </span> 40 років
<span class="lz">Зайнятість: </span> фокусник[/lz]- Тобто, "вперше бачите"? - Маґнус, якого через кляту бюрократію цієї планети позбавили його дивоглядності, нервував та починав злитися. - Мі ж учора вранці приземлилися, тут ще був натовп, який нас вітав, народні танці, хліб-сіль, все таке. Ну, тут ще біля виходу мій портрет, складений із хлібних крихт, висів. Ні? Все одно вперше бачите?
Працівник космопорту не ворухнув жодним м’язом. Він і далі дивився на Маґнуса скляними очима. Здається, він навіть не кліпав ними, і в якийсь момент фокусник засумнівався, чи людина перед ним, чи, може, робот. Але роботи, на його думку, настільки тупими бути не могли.
Він озирнувся на Лілу, котра щоразу, як Маґнув був не на висоті, поводилась так, ніби зустріла Санту та Зубну Фею, і перший завалив її подарунками, а друга грошима, і навіть зубів брати не стала. Зітхнув.
- Добре. Тобто, нам потрібні завірені сьогоднішнім числом документи, які засвідчують наші особистості, так? І де таке можна взяти?
Взяти таке, як виявилося, можна було у конторі на іншому кінці столиці, але контора ця працювала лише по непарним числам, з 7 до 19 без перерв, не рахуючи перезмінок, провітрювань, переобліків, технічної перерви та обіду - усього їх набиралося на 10 робочих годин.
До того ж, сьогодні було парне число.
Їхні номери у готелі навіть не думали звільняти. Портьє, який нудьгував за стійкою, зняв ті ж - єдині, які не припали пилом - ключі та подав їх Маґнусу та Лілу.
Брудний рушник, який перед тим, як іти, Маґнус кинув на підлогу, місцева прибиральница турботливо повісила назад на гачок.
Чекаючи на Лілу, Маґнус спустошував міні-бар, серед молочних напоїв та мутний соків з м’якоттю на дні причаїлося щось зеленкувато-прозоре.
Арстоцка подобалася йому все менше.

[nick]Grzegorz Brzęczyszczewski[/nick][status]Дивоглядний Магнус[/status][icon]http://forumavatars.ru/img/avatars/0012/f3/98/80-1396943471.jpg[/icon][lz]<span class="lz">Вік: </span> 40 років
<span class="lz">Зайнятість: </span> фокусник[/lz]- Мутний, точно, - погодився Маґнус і влив до стакану, де вже підозріло розповзалося зеленкувато-прозоре щось, один з мутних соків.
На смак було так собі, але пробирало добре, тож кривитися та жалітися він не став, а лише здригнувся десь глибоко усередині і прикрив це усмішкою.
- Я не скажу "Ахалай-Махалай", тому що, нагадаю, чарівно Лілу, що дехто ще недостатньо гнучкий та верткий. Цей дехто навіть від шабель у бочці не спроможний ухилитися. Від ракет, що стріляють по зорельотах, які стартують без дозволу, дехто тим більше не ухилиться. А в мене і так надто часто змінюються асистентки.
У відповідь на питання про секретаря він і геть махнув рукою. Він все ще хотів вірити у те, що це було просто випадковим, дурним непорозумінням, але Маґнусу на планеті не подобалося чим далі, тим більше. Спершу йому заборонили - хоча звучало це як дружня рекомендація - вживати у псевдонімі епітет "Дивоглядний", бо це виявилося частиною повного титулу Коменданте, і той міг сприйняти це як ображливе блазнювання. Потім виявилося, що у програмі до його дня народження вони виступають не самі. Маґнус обурився до глибини душі - він ніколи не погоджувався ділити сцену. Щоправда, коли він дізнався, що перший виступ - не зовсім виступ, а, радше, публічна страта, він вмить охолонув і обурення притримав при собі.
Словом, у тому, що дзвінок нічого не вирішить, Маґнус був упевнений. Справи на Арстоцці робилися якось інакше, ніж через дзвінки.
- Наступного разу погоджуйся на дивне, - порадив він Лілу. - Дізнаєшся, наскільки глибока кроляча нора, як люблять жартувати моделі на вечірках "Плейбоя".

Отредактировано Стеллалуна (2017-02-22 12:37:19)

[nick]Grzegorz Brzęczyszczewski[/nick][status]Дивоглядний Магнус[/status][icon]http://forumavatars.ru/img/avatars/0012/f3/98/80-1396943471.jpg[/icon][lz]<span class="lz">Вік: </span> 40 років
<span class="lz">Зайнятість: </span> фокусник[/lz] Маґнуса уж пересмикнуло - чи то від ядерного коктейлю, що пробирав з кожним ковтком все сильніше, чи то від перспектив, що їх було чутно поміж рядків нескінченних докорів Лілу. Та він мужньо втримав себе у руках та похитав головою.
- Фальстарт, Лілу, знову фальстарт. Ти зарано починаєш панікувати. Коли прийде час - я дам тобі знати. А до того часу усміхайся і не виказуй, що щось іде не так. Це - перше правило усіх фокусів, запам’ятай. Якщо ти дотримуватимешся його і вдало обиратимеш помічницю серед публіки, то навіть фокус з невдалим розпилюванням жінки стане головним номером твоєї програми.
На "програмі" язик у Маґнуса вже трохи заплітався, але врешті-решт він впорався зі своєї короткою настановою. Втім, він і справді вважав, що панікувати ще зарано, і все ще може владнатися саме по собі.
- Ти забуваєш, що ми - не комівояжери і не продаємо ножі. Нас сюди запросили як особливих гостей. На день народження сина Коменданте. Звісно ж, нас випустять. Просто ми на чужій планеті. Ми маємо поважати чужі закони та звичаї, якими б дивними вони нам не видавалися.
Внутрішній голос підказував, що зараз Маґнус бреше, і що нічого не владнати, і що йому - огосподи - йому, можливо, доведеться працювати, як звичайній людині. Про всяк випадок він списав це на дію алкоголю. І ним же вирішив свій дивний стан лікувати.
- Давай краще вип’ємо, - запропонував він. - Я тут щойно винайшов дивовижний коктейль. Можемо назвати його якось на кшталт "Сестра Ерхарт", якщо хочеш. Маємо ж ми і тебе теж якось прославити. Принеси мені з міні-бару пляшечку з зеленим і ще одну, з мутним - я і тобі такий змішаю. До речі, подивися, що ми взагалі п’ємо. Все рівно до завтра робити немає чого. Ти ж не хочеш на ще одну екскурсію?
Екскурсією їх як почесних гостей вже розважали день тому. До програми входив пам’ятник Коменданте, палац Коменданте, меморіальні таблички, присвячені Коменданте, а також музей, що збирав його особисті речі: чашки, списані ручки, діряві шкарпетки. Перлиною експозиції був цвях, на який Коменданте якось наступив. Тож Маґнус був цілком певен: що б він не пив, це було краще.

Маґнуса розбудив внутрішній голос. Той самий, що завжди озвучував усе, що фокусник робив, зазначаючи деталі чи то для майбутніх мемуарів, чи то для глядачів, що таємно слідкували за його безглуздою долею.
Голос вимовив скорботно:
- Прокинувшись, Маґнус зустрівся з найжахливішим похміллям з усіх, що йому траплялися.
Маґнус, завчасно примружившись від цієї печальної перспективи, виповз зі сну і повільно розплющив очі, знаючи, що зараз стикнеться з сонячний світлом, що випалює після нічної гулянки очі.
Але нічого не сталося. Очі розплющилися, присоромлений внутрішній голос замовк. У голові було ясно. Кобрастанське сонце час від часу пробивалося крізь низькі сірі хмари, морзянкою вистукуючи сигнал "SOS", на який ніколи ніхто не відповідав.
Маґнус потягнувся, спритно підходив попонку Гудіні, що ледь не впала на підлогу. Її слонові подарували місцеві майстри - на попоні було виткано зореграму життя великого коменданте, але здаля зореграма більш скидалася на сніжинку.
- Ха! - голосно повідомив світу про своє прекрасно самопочуття Маґнус. - Так і знав, що похмілля буває лише від хімікатів. Дивись-но, чарівна Лілу: хоча ми і пили якийсь мотлох, але - мотлох органічний. И бачиш - жодного сліду похмілля!
У напівмертвої Амелії та її сірого обличчя, вочевидь, була про це якась власна думка, але на це Маґнус не звернув уваги. Він дав асистентці ще трохи часу - поненавидіти його і привести себе до ладу. Сам тим часом змішав свій таємний антипохмільний коктейль, який працював кожний четвертий раз, і звелів Амелії випити його, збрехавши, що дає стовідсоткову гарантію успіху. Він ще додав, що рецепт цієї бурди - родинна таємниця. Насправді рецепт бурди більшість адекватних людей відверто лякав, і, якби Амелія його знала, вона, звісно, відмовилася б. Тому краще було їй не знати.
Наспівуючи, Маґнус подзвонив до потрібної їм контори, а потім униз, адміністратору готелю: дізнався, що контор працює ("поки", - додав безрадісний голос на іншому кінці) і замовив таксі. На додачу Маґнус дізнався, що їм дозволено ще дві поїздки на таксі, а потім прижиттєвий ліміт буде вичерпано і подовжити його можна буде лише за особистим розпорядженням заступника чогось невимовного.
на порозі лежала ранкова газета - хоч щось у готелі працювало як годиться. Маґнус прихопив її з собою, розуміючи, що Амелія ще навряд зійде за вдалу співрозмовницю.
На його подив, на першій сторінці надрукували їх з Амелією фотографії.
- Чарівна Лілу, нас люблять! - завчасно оголосив Маґнус, не читаючи статтю.
[nick]Grzegorz Brzęczyszczewski[/nick][status]Дивоглядний Магнус[/status][icon]http://forumavatars.ru/img/avatars/0012/f3/98/80-1396943471.jpg[/icon][lz]<span class="lz">Вік: </span> 40 років
<span class="lz">Зайнятість: </span> фокусник[/lz]

[nick]Grzegorz Brzęczyszczewski[/nick][status]Дивоглядний Магнус[/status][icon]http://forumavatars.ru/img/avatars/0012/f3/98/80-1396943471.jpg[/icon][lz]<span class="lz">Вік: </span> 40 років
<span class="lz">Зайнятість: </span> фокусник[/lz]Взагалі-то, дорогою Маґнус вирішив, що буде вдавати з себе сувору, але справедливу людину. Людину-крицю, людину-сіль землі, людину-цвяхи з таких робити б. Кілька разів за життя таки люди йому зустрічалися, і чомусь йому здавалося, що на Арстоцці да таких ставляться краще, аніж до фокусників. Хоча і газету, і раптову тутешню славу скидати з рахунків поки ще не варто було. Чого він геть не чекав - так це того, що його рішення буде підкріплено газетною статтею, а газетну статтю, у свою чергу, буде підкріплено трьома раундами їхнього вигаданого коктейлю -  більше нічим. Принаймні, нічим, що могло би зійти за гідний доказ.
Что було ще гірше - у пам'яті і справді ворушилися уривки фраз, що їх зараз нагадувала Лілу. Щоправда, якщо вірити пам'яті, і минулої ночі їх теж вимовляла саме вона. Певно, асистентка або ненавиділа його, або обожнювала - і саме тому хотіла уквітчати його біографію чимось героїчним. У будь-якому разі, його нове життя було дивовижним, але досить - якщо судити за зловісним ворушінням бровами пана - або пані - наркома - досить невдалу для цієї планети.
- Лілу, - тим же тоном, яким Маґнус зазвичай казав щось на кшталт "Якщо ти не зсунешся на чотири сантиметри ліворуч, то за три секунди в тебе не буде правої нирки", - давай ми тут самі якось домовимося. Іди за двері.
Не те, що він соромився показувати при Лілу неіснуючий шрам. Просто Маґнусу потрібно було трохи потягнути час, щоб вигадати хорошу стратегію поведінки.
Хороша стратегія не вигадувалася, тому Маґнус просто почав брехати. Про шрам він сказав, що його заполірували пластичні хірурги Арстоцки - і саме тому вону прилітали сюди, а не щоб виступати. Що цирк - прикриття для дуже таємної та важливої роботи, яка прославить у віках Кобрастан. Що їх з радисткою Лілу не можна бути на одному місці довше чотирьох-п’яти днів, інакше їх можуть знайти, викрити, і вся робота зійде на пси. Він майстерно обходив гострі питання, яких в інтерв'ю було критично багато, і, відчуваючи, як по спині струменить піт, розумів, що все це обернется або чимось дуже добрим, і він отримає дозвіл, або ж звідси його заберуть одразу на якісь уранові копальні.
Муки Маґнуса обірвав нарком, який нудним тоном сказав:
- Обід!
Він піднявся і натякнув велетенським зростом, що Маґнусу тут більше не раді. - Зайдіть за півтори години. Запишіться, що ви у черзі перший, і відмічайтесь у списку біля дверей кожні десять хвилин.
Маянус послухався. Він вийшов, почув, як з іншого боку рипнув ключ у замку, змахнув зі списку товстий шар пилу і вивів своє ім’я.
- Ну ось, моя чарівна Лілу, - сказав він похнюплено, - ми на крок ближче до того, щоб полетіти додому. До речі, ти знала, що кожен, хто не залишає Арстоцьку протягом тижня, автоматично стає громадянином цієї щедрої та гостинної країни?