[nick]Henry Wellington[/nick][status]Law & Order[/status][icon]http://savepic.ru/12988228.gif[/icon][lz]<span class="lz">Вік: </span> 36 років
<span class="lz">Зайнятість: </span> детектив-інспектор[/lz]Генрі не було соромно за питання та підозри. Це завжди дивувало підозрюваних, особливо якщо вони мали стосунок до аристократії. Більше того - часто виявлялося, що саме брак сорому був тією дещицею, якої не вистачало, щоб поставити правильне питання, витягти правильну відповідь та розплутати справу, тож сам Генрі вважав це неабиякою своєю перевагою. До того ж, він був детективом-інспектором, а джентльменом міг бути лише у вільний від роботи час.
Про все це він неодмінно повідомив би міс Мері Фарадей, щасливу спадкоємицю та власницю обсидіанового кинджалу, якби вона не віддала йому листа. Лист був куди як цікавішим, ніж докори добре вихованої панянки. Лист був цікавішим за будь-що, що могло трапитися їм дорогою - одноманітною та нескінченною. У лист він і поринув, виринувши з нього лише біля готелю, та й там руку міс Фарадей Генрі подав, не відриваючись від читання.
Лист був справжнім - він впізнавав і дрібний почерк місіс Ашер, схожий на зграйку павуків, що слухняно витягнулися у рівний стрій, і папір, який використовували у готелі, тоненький, напарфумлений, здається, корицею, яка за задумом мала відганяти злих духів, і те, як він був списаний геть увесь - навпростець першій частині листа бігла інша, іноді вони зчеплювалися разом, і тоді читати ставало важко. Ні, не важко - ще важче, ніж зазвичай.
Лист був би звичайнісінький - поради, питання, новини про родичів - але десь усередині місіс Ашер і справді повідомляла, що вона скоро помре, і що готель хоче залишити Мері. З листа виходило, що смерть місіс Ашер - це справа вирішена, старанно запланована, як поїздка на море - але, певно, значно веселіша. Вона не писала про те, як саме помре, про те, чи погрожував їй хтось, про те, хто буде її вбивцею. Але якби і писала, не вірити ж одному лише листу.
Від жодного з гостей готелю Генрі не чув про те, що пані Ашер чекала на смерть. Покоївки теж нічого не знали про це. Вочевидь, смерть старенька вважала приватною справою, в яку не варто посвячувати зайвих людей. Цікаво, чому вона так вирішила. У духів, які могли би щось нашепотіти, Генрі, звісно ж, не вірив, але - що тоді? Що вона помітила, що почула, що відчувала? Що помилково сприйняла за послання з потойбіччя?
Генрі сидів над листом довго. Він чув, як готель поволі оживає, отримавши нову власницю, яка заходилася з’ясовувати, як тут усе заведено. Чув, як гостей все ще немає - і волів би, щоб так було і далі. Він сидів - і сидів би ще далі, у номері з вікнами на захід, звідки відкривався чудовий вид на всю ту ж пустку, якби комусь хотілося би на неї дивитися. Але мадам Серафина мала на нього інші плани, і робочий час, як би про це не шкодував Генрі, закінчився. Тож довелося йому бути джентльменом і іти на допомогу. Що цього разу? Жоден детектив - і Генрі, звісно, також - не міг би цього знати. Мадам Серафина могла побачити пророчий сон, могла загубити голку, могла побачити страшне віщування у молоці, яке якось не так змішувалося з чаєм.
Цього разу вона загубила книжку. Ні, ні, Книжку. Чи навіть Книгу. Тобто, це Генрі вважав, що вона її загубила, а сама мадам Серафина була певна, що її викрали, бо у тій книзі було описано кілька ритуалів, які могли би допомогти зв’язатися прямо з пані Ашер і дізнатися про все, що сталося, у найкращого свідка - загиблої. Про своє горе вона повідомляла всім, особливо книжку і не шукаючи, і панічне передчуття жахливої і невідворотної долі, що стала на перепоні правди, збадьорила усіх гостей, що помалу збиралися у готелі. Один оголосив, що це штуки злих духів, інший - що добрих, але усі погодилися, що день сьогодні саме той, коли стіна між світами тоненька, і не варто марнувати його на вечерю - тим більше, що Фіона повідомила, що на вечерю знову буде йоркширський пудинг - а краще б зв’язатися з пані Ашер. Мадам Серафина спершу хотіла лишитися з Генрі, на якому, як він сам підозрював, вона шліфувала свої вигадані історії про родичів та друзів аристократів, і шукати книжку, але, на щастя, пристала до пропозиції долучитися до маленького спіритичного сеансу на трьох, і Генрі залишився один.
Він з насолодою чув, як гупають двері номерів, потім потер очі, не вірячи щастю - спокійна вечеря, хіба міг він ще вчора про таке мріяти?
Отредактировано Стеллалуна (2017-04-18 19:19:12)