UFO: ukrainian forum |
Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.
Вы здесь » UFO: ukrainian forum » Книжки та комікси » Дайте кішці право вибору [Harry Potter]
Рейтинг: PG-13 | Учасники: Аргус Филч (Крiль), місіс Норріс (Стеллалуна) |
Місіс Норріс завжди була кішкою, а Филч завжди був тим, хто про неї піклувався. Ніякої магії і справжня "дружба". Чи може це змінитися? Випадковість покаже.
Теги: ГП,PG, драма,комедiя
Отредактировано Крiль (2017-02-28 22:22:27)
Останні декілька років учнів у Хогвартс набиралося зовсім небагато. З одного боку воно Филча невимовно тішило: менше турбот, кругом тихіше, і маленьких мерзенних створінь з чарівними паличками теж менше.Це добре. З іншого боку воно звичайно не подобалося викладацькому складу та Альбусу, нехай все і розуміли, що нічого дивного - Магічна Війна мала свої довгострокові наслідки. Повернемося до хорошого. Майже. Сьогодні було 31 жовтня. Гучне свято, яке з разу в раз приносить одні лише проблеми, шум і нові турботи. Филчу доводилося бути уважніше, стежити за всіма з ще більшою ретельністю і посилено видивлятися всі пересування. Дивно, але Пiвз не видав жодної дурною (принизливої) жарти на адресу старого завгоспа, чим, звичайно ж, тільки посилив підозрілість Филча. Завгосп підозрілий, завгосп чекає падлу, завгосп сповнений сил на те, щоб знову висловлювати своє невдоволення і думати про тортури. Він не спить, він пильнує, він спостерігає. Хеллоуїн щорічно приводив до якихось дурних подій, будь то невдале прокляття, чи заблуднi в Забороненому Лісі гриффиндорцы, або ще чого мудріше. Рейд по школі, рейд по околицях, поділ території "обходу" між двома "партнерами" - Аргусом і його кішкою. Зв'язок підтримується одному лише Мерліну відомим способом. Все начебто як і кожен рік, а підозрілих деталей, які заводять Филча в розумовий глухий кут, набирається чимало. Всього два перволітки провинилися, ніяких підозрілих дій з боку Пiвза, на подив мовчазні портрети, відсутність спроб зi cторони (жорстоких, безжалісних і дурних) учнів перетворити місіс Норріс у що б то не було - дуже добре. Все ніби складалося так, щоб старий завгосп сьогодні відпочив, не нервував, ліг спати раніше, в кінці-то кінців. Занадто. І саме з цієї причини все той же старий завгосп заснув під ранок, перебуваючи в стані нервозності, підвищеної підозрілості і "бойової готовності" (природно очікуючи падлу).
Він точно пам'ятав, що здійснив обхід з місіс Норріс, після чого сів у старе крісло-качалку, тримаючи її на руках і любовно перебираючи кішці шерсть. Потім, здається, почав засинати, хіба що в якийсь момент відчув, що тварина покинуло його руки. Так бувало: поки Филч спав, місіс Норріс продовжувала спостереження за всім, що відбувалося в школі. Трапиться що - вона тут же "закличе" господаря, і тоді вже порушників точно не поздоровиться! Котяча данина людині, обопільна схильність до дивної турботу і деякого садизму. Все при них. І вдень, і вночі.
Так ось. Вранці (рано) завгосп кішку не знайшов. Вона не зустріла його, не привітала. Спочатку Филч не зрадив цьому зайвої ваги, хоч і турбувався про кішку 22\7. Година, ще півгодини, друга година. Місіс Норріс все немає. Завгосп оживає. Завгосп ловить себе на думці, що поки він спав до його дорогоцінної кішки могли дістатися ці дрібні негідники. Завгосп береться за серце. Завгосп починає шукати, повний неспокою, хвилювання і наляканий так, ніби сталося щось непоправне і найжахливіше з того, що взагалі здатне статися.
Але і через півгодини, і через годину він так і не знаходить кішку. Йому фізично погано від того, що намалювала уява. Хвора, багата, а тому робила тільки гірше. Аргус готовий прямо зараз влаштувати допит всіх учнів, підняти весь персонал, піти до Дамблдора. Або відразу почати з останнього? Завгосп вже подумав про це, але вчасно усвідомив, яко буде вiдповiдь директора: "Це ж кішка, Аргус. Не сумнівайся, все добре [...]"
Сквиб, щось борморча про себе невдоволенно і у горi, повернувся в їх (його і місіс Норріс) кімнатку. Тільки чекала його там зовсім не нашедшаяся кішка. Вірніше, не зовсім вона. Вона, але не кішка. Просто Филч прка про це не знає.
[nick]Аргус Филч[/nick] [icon]http://s2.uploads.ru/qQygF.png[/icon]
Отредактировано Крiль (2017-03-02 18:27:32)
[nick]Місіс Норіс[/nick][icon]http://savepic.ru/13149150.jpg[/icon][status] [/status]Місіс Норіс не знала, що з нею відбувається. Не знала, і чому це відбувається. Все було як завжди - ну, як завжди у Хеллоуїн, тобто, було трохи метушливіше, ніж завжди, у привидів були якісь свої окремі вечірки, і всі довше, ніж зазвичай, вкладалися спати, постійно забрідаючи у заборонені частини замку. Місіс Норіс блукала коридорами, освітленими тьмяними, яз завжди уночі, смолоскипами, часом нявчала, чуючи щось підозріле. Трохи пополювала на павуків, що їх було у замку безліч. Мишей вже не було - вони скінчилися за той час, поки вона жила в замку. Щурів студентів чіпати було не можна. Шкода - дехто з них на це дуже навіть заслуговував. Настільки, що вона б навіть не вбивала їх, а просто гралася, висліджуючи, придушуючи, майже вириваючи з тушки останній подих життя - та все ж відпускаючи до наступного разу.
Менше з тим, щурі були недоторкані, і, на щастя, не зустрічалися їй.
Місіс Норіс часто змінювала маршрути, якими блукала школою, та дещо лишалося незмінним. Вона завжди зазирала до картини з грушею, що боялася лоскоту - там ельфи лишали для неї свіженьке молоко у блюдці. Вона завжди точила кігті у великій залі об ніжки столів - щоразу інші, щоб її запах був усюди, і щоб жоден факультет не відчував, що його оминули увагою. Вона завжди підіймалася повище і дивилася, як летять за ранковими Пророками сови геть від школи. Вона також часто заходила до забороненої секції бібліотеки, бо там цікаво пахло, і місіс Норіс подобалося це. Іноді вона також виходила надвір та гралася з Вербою, змагаючись у тому, хто з них двох спритніший. Та останнім часом це траплялося все рідше - з часом вона все частіше віддавала перевагу чомусь більш спокійному та пов’язаному з порушниками. Діти геть розучилися поводитися - оті двоє рудих першачків з Гриффіндору, яких вона постійно плутала, наприклад, геть не мали жодного страху.
Та навіть якщо забути про Вербу, ніч була наповнена справами. І все було як завжди - вона могла би присягнутися у цьому. Нічого дивного, нічого не-такого. Все як завжди. І все ж у якусь мить місіс Норіс відчула, як земля виросла, а тіло стало незграбним, беззахисним. Стало холодно, незрозуміло, а все довкола вповільнилося - що було страшно, але краще б так, ніж уявити, що її знамениті інстинкти зрадили їй. А, здається, саме так і було. Тепер всі плани перекреслювалися новим - вона мала попри що дістатися до безпечного місця, до Аргуса, який напевно мав знати, що робити. Бо він знав, і ця його непохитна впевненість подобалася місіс Норіс майже так само сильно, як ганятися за золотим снитчем, що часов втікав від шкільних команд під час тренувань.
Все було дуже не в порядку. Настільки, що, минаючи шафу з трофеями, місіс Норіс не побачила по той бік дверцят напівпрозору кішку, яку вона бачила завжди, і яка відмовлялася контактувати, тож і місіс Норіс ігнорувала її, певна, що незнайомка здасться першою та першою ж звернеться до неї - хай не зараз, але колись, колись. О ні, замість напівпрозорої кішки там була тепер напівпрозора людська жінка, якій просто було нізвідки взятися.
Можливо, з усіма тваринами це сталося? Але сови і далі собі бриніли крізь нічне небо на південь. І все було тихо - якщо не рахувати цієї страшної трагедії, що сталася з нею.
Якось, ледь втримуючи рівновагу, бо тіло було геть не таким, і місіс Норіс не вистачало опори - вона дісталася їхньої з Аргусом кімнати. Його там не було, але таке траплялося, і шукати його знову вона не стала, знаючи, що він повернется. Він завжди знав, коли з нею щось було не так, так само, як і вона розуміла, коли потрібна йому.
Їй навіть вдалося заснули, незграбно згорнувшись у кріслі, яке тепер здавалося якимось замалим. Слух у місіс Норіс теж був якийсь не такий, але все ж знайомі кроки вона почула ще здалеку. Вона потягнулася і хотіла була зістрибнути з крісла, та радше звалилася з нього. Як тільки двері розчинилися, вона обурливо пронявкала про те, що за біда з нею сталася - але на подив місіс Норіс, з рота її вилітало не звичне нявкання, а якесь дивне белькотіння. Дуже людське, таке, що жодна порядна кішка не говорила би так.
Втім, і жодна людина так би не говорила, бо словами це можна було назвати лише якщо ви ніколи раніше не чули зв’язного мовлення.
Вона замовкла, щоб владнати з новим язиком та ротом.
- І це все просто обурливо! - ось були перші слова місіс Норіс.
Коли Филч відчув, що з його кішкою сталося щось погане, він і уявити собі не міг, що це буде щось подібне. І справа не в обмеженості його свідомості або незнання можливостей магії. Просто Аргус чекав чого завгодно, крім того, що кішка раптом перестане бути кішкою. А незнання, як кажуть, навіть те, що трапилося не перекриє. Ось і чоловік похилого віку, маючи чітку і зрозумілу картину світу, не мав шансу так відразу зрозуміти, хто опинився в його (їх!) кімнаті. Филч просто завмер, втративши дар мови на якийсь час. І для цього зовсім не потрібно знати, що в оновленому вигляді перед ним постала вірна соратниця, місіс Норріс.
Зрозумійте правильно: завгосп вже майже старий, самотній, не дуже добрий, буркотливий, втомлений від багатьох аспектів життя, покритий трьома (а то і більше) шарами, як та цибуля з Шрека. Він в принципі не мав нічого такого і не був тією людиною, у кого навіть теоретично рано вранці могла б опинитися хоч якась жінка. Особливо майже (зразок, можливо, Аргус не впевнений) пристойного, хоч і нагого виду. Ось так відразу. На місці, де зазвичай розташовувалася місіс Норріс. В їх кріслі (там досі можна було знайти її шерсть).
Ось тому-то старий і стояв, зовсім не знаючи, що йому робити, як йому реагувати і хто це взагалі така. На те, щоб він припустив, що те, що сталося, насправді могло статися, йому знадобиться час; закостенілий сквиб досить складний на зрушення. Тим не менш, через ще трохи часу завгосп заворушився, ожив, зважився видати реакцію. Не саму правильну, але природну для себе в цієї дивної, все ще незрозумілої ситуації.
- Насправді обурливо, - фоном резонує старий, нарешті рушивши з місця. Йому чомусь дуже шкода цю незнайому жінку. Вона здається йому якийсь у крайнього ступеня беззахисною, потребує допомоги. А Филч хоч і не був людиною доброї душі, базової людяності позбавлений не був.
Завгосп пройшовся по кімнаті, відшукав ковдру, поспішив підійти до жінки і накинути його на неї. Нехитрі спостереження показували, що незнайомка не зовсім в собі і дезорієнтована, тому Аргусу самому слід було про неї подбати. Що він і зробив.
- Ви... що з вами сталося, міс? - пересилив себе завгосп все ж звернувся до жінки. Його неймовірно бентежило те, що в їх кімнаті в принципі виявився хтось ще. Не всі мешканці Хогвартса точно знали, де мешкав Филч. Рано вранці це мало кого хвилює. Випадково чи навмисно сюди завітала незнайомка? Аргус не знав, але сильно тривожився. Щось йому підказувало, що все не так просто. Воно нервувало, завгосп плутався і соромився, але раз вже так сталося, то повинен був спробувати допомогти. Йому, як людинi, що пережив чужі насмішки і все життя носив образу в собі, дуже важливо показати, що він на щось здатний. Навіть без магії і тортур. - Учні вас образили?
[icon]http://s2.uploads.ru/qQygF.png[/icon][nick]Аргус Филч[/nick]
[nick]Місіс Норіс[/nick][icon]http://savepic.ru/13149150.jpg[/icon][status] [/status]Зазвичай під ковдрою місіс Норіс негайно влягалася спати. Але тепер спати вона не хотіла, тож ковдра була чимось зайвим. Вона пововтузилася у ній, намагаючись скинути ту з себе - і ще не розуміючи, що для подібного у неї тепер є руки. Потім відчула, що їй холодно - і як люди жили без хутра, з таким повільним током крові? Як вони не замерзали до смерті? - і все ж залишила ковдру на собі.
- Місіс, - виправила вона завхоза. - Адже місіс.
Вона дивилась на нього з тим тихим докором, що часто властивий котам, і що був особливо властивий місіс Норіс. Щоправда, зазвичай цей її погляд діставався школярам, а Филчу - лише прихильність та тихе муркотіння. Він був із тих людей, для кого не потрібно розходитися на нявкання. Він все потрібне розумів і так. Зазвичай - але чомусь не тепер.
- Учні ниці, вони завжди ображають. Ці руді нахаби з Грифіндору знову нишпорили уночі. З бати Рейвенкло тягне чимось точно забороненим. А одне магля з Хаффлпаффу думало розважити друзів, привізши мені зі свого світу несправжню мишу. Вона точно така. як справжня, але всередині неї щось дзеленчить і стукає, і нутро у неї металеве, тож я майже залишилася без лівого ікла. Але учні - ті завжди ниці. А я - я місіс, а не міс. Це інше ім’я, неповне ім’я.
Вона звично потерлася була об Филча, помічаючи для всяких випадкових інших котів, що ця людина належить їй, але майже втратила рівновагу і залишила це. Чудово, тепер, пока вона буде розбиратися зі своїм горем, її людину може привласнити собі хтось іще.
- Це! - вона рвучко крутнулася, розвела руками, подивилася на долоні з потворними, пласкими та завжди висунутими кігтями, з довгими пальцями без м’якеньких пучок, без хутра, її чудового прекрасного хутра. Потім перевела погляд на тіло, не гнучке, з дивними вигинами та формами, яких не мало - геть не мало бути. - Це - обурливо.
Филч цю жінку не знав. Принаймні, не повинен був. Відверто кажучи, у нього не було ні єдиної можливості з нею познайомитися. Він знав кожного учня Хогвартса (і мав власну градацію їх шкодочинності), кожного працівника, кожного привида (знову: з власної градацією шкідливості), кожен портрет, чи не кожну більш-менш розумну істоту в замку. Він знав, і Місіс Норріс знала. З упевненістю міг сказати, що цю особу - ні, не бачив. Однак було в ній, у цій дивній жінці, щось знайоме. Очі цієї людини мовби зовсім не були людськими, їх він точно десь бачив; окремо, часто; і йому навіть від цього погляду якось не по собі стало, завгосп внутрішньо скрутився. Не знав, як це описати і чому. Повірте: викликати подібний внутрішній дискомфорт могла не кожна нагая жінка, гнівно на нього дивившаяся (чи такi були у його життi?), хоч Филч і скромний до неподобства. Адже тут мова про інше.
Він дивиться за звичками незнайомки, слухає, що вона говорить, і знаходить це неймовірно дивним. Завгосп бачив учнів, які постраждали від різних прокльонів. У тому числі і тих, від яких ставало важко контролювати тіло. І в чомусь поведінка цієї жінки була схожа на ті випадки. У чомусь, але не у всьому. Вона відрізнялася і виглядала як... як... повністю загубившаяся людина, яка вперше зрозуміла, що є людиною. Тому що цей погляд, ці повадки, ці інтонації в голосі, ці помилки в словах, ця мова, слова, дії в оповіданні - Филч був готовий (знову) заприсягтися, що в цьому проскакувало щось не від людини. Але як таке можливо, якщо перед ним знаходилася саме справжня людина? Незрозуміло. Завгосп не знав, не розумів, доки ще не був здатний вникнути і навіть припустити, що хтось перетворив його вірну кішку в людську жінку. Не може магія бути настільки жорстокою. Ні Аргус, ні місіс Норріс подібного не заслуговували.
- Це! Не треба! - він навіть трохи злякано хрипне, коли жінка або намагається о нього потертися, або потягується, або щось показує. Це виглядає неприродно. Настільки, як якщо б людині сказали скрутитися в клубочок і вилизати хвіст (якого у людини немає і бути не може). Старий зовсім розгубився і, пожувавши губи, витріщив на незнайомку очі.
- Місіс... Прямо як Місіс Норіс! - тільки і зміг видати аналогію в голові, або бурчачи, або страдницьки простонав, або обурюючись, або нервуючи. І так йому стало не комфортно, прикро, ще бiльще незрозуміло. Що таке відбувається, як же ніяково і огидно! Завгосп безвихідно і не втрачаючи розгубленості дивився на руку жінки з її довгими пальцями і видихнув, здавалося б, залишки розуміння. Він не був магом, тому не міг зрозуміти, наскільки сильною та несподіваною буває магія. Консервна банка зіткнулася з тим, що можна використовувати пластиковi контейнери. Консервній банці дуже непросто прийняти хоча б сам факт їх існування. Хоча б подумати про таке неподобство. [icon]http://s2.uploads.ru/qQygF.png[/icon][nick]Аргус Филч[/nick]
Отредактировано Крiль (2017-04-06 19:05:03)
[nick]Місіс Норіс[/nick][icon]http://savepic.ru/13149150.jpg[/icon][status] [/status]Власне ім’я прозвучало немов чуже. Спочатку Місіс Норріс подумала, що воно так через те, що Филч не звертався до неї напряму, що в його голосі не було звичної прихильності, яка так рідко звучала в інтонаціях завгоспа і завжди належала лише їй. Але потім, не одразу, вона зрозуміла, що справа в іншому. Пізно, дуже пізно, тоді, коли мовчанка затягнулася надо довго, тоді, коли казати щось із цього приводу було вже недоречно.
Місіс Норріс не можна було ставити у провину це не надто швидке усвідомлення - так, вона була кмітливою кішкою, але в першу чергу - вона була кішкою. Їй ніколи не треба було розбиратися в людських інтонаціях і почуттях, для цього в неї була її людина. Чи ж не в тому полягала тисячолітня мовчазна угода між родом людей і родом котів - кожний робить те, для чого він народжений. Робота Місіс Норріс - те, що їй вдавалося найкраще, та ще й приносило задоволення - вистежувати порушників, йти на запах шкоди, і ледь сіпнув гострими вухами-локаторами безпомилково знаходити школярів у суцільній темряві шкільного коридору. Це була її справа, і в ній вона була майстром, а оте от людське белькотіння, те їх недолуге нявчання - вона його ніколи особливо не дослухалась. Вона і тепер би не зрозуміла, що не так, якби не звикла до Филча, до його тем і його інтонацій.
- Це жахливо. Я так не хочу. Треба все повернути, як було. - Встигла сказати Місіс Норріс, перш ніж зрозуміла, що не так було зі словами завгоспа.
Її власне ім”я звучало їй якось неправильно по дуже простій причині - те “прямо як місіс Норріс” він вимоляв так, наче тієї, про кого він говорив в кімнаті не було. Наче її тут не було. Немов вона - для нього ніхто.
Вираз нескінченного болю і розчарування промайнув на її обличчі, та за секунду воно стало знов нейтральною маскою. Кішкам простіше, їм не треба ховати свої емоції, хочеш показати невдоволення - застережливо та нервово пограй хвостом. За обличчям треба стежити лише людям. Та Місіс Норріс швидко вчилась.
Рвучко нахилившись, вона підібрала ковдру, що впала на підлогу хвилиною раніше, і незграбно, непевно користуючись лапами, замоталась у неї назад.
Їй було соромно. Вона не знала, що воно за почуття, із нею ніколи раніш того не було. Вона була напружена і знервована, немов відчувала, що десь поруч на неї чатує ворог, хоча точно знала, що нікого поряд не було. Над лопатками закололо, мов фантом її не існуючого більше загривку пішов злою хвилею, піднімаючи хутро загрозливим гребнем від тієї точки поза вухами, де вона дозволяла Филчу її почухати, коли вони сиділи у себе в кімнаті на завершення вдалого дня, до самого кінчика її ледь смугастого хвоста.
Кутатисть в ковдру її змушувало все те ж нове невідоме відчуття. Вона б ніколи раніше не пов’язала відчуття сорому із необхідністю сховатися від чужих очей, та схоже, разом із чужим тілом вона поступово починала мислити також якось інакше. Місіс Норріс повільно натягнула ковдру чи не на голову, сховавшись в ній вся, прикривши обличчя, перетворившись на один великий тканевий сувій.
- Ясно. Я піду. - Голос, приглушений декількоми шарами ковдри, звучав мертво і мляво.
І вона пішла - геть із знайомої кімнати і вниз по коридору, незвично переступаючи лапами і час від часу натикаючись на предмети, бо відстані до них були якимись неправильними і не тими, до яких вона звикла.
Почуття сорому не проходило, і вона сумнівалась, чи пройде воно взагалі. Місіс Норріс було соромно за своє незграбне, потворне тіло. За те, що воно нічого не вміло і ні на що не було здібне. Вона не відчувала запахів і не чула, що роблять школярі у сусідньому коридорі. Не дивно, що коли вона стала такою потворою, Филчеві вона більше не потрібна.
Вона не знала, що роблять в такому випадку люди, але ще пам’ятала, як слід робити кішці, і вона йшла вперед, крізь знайомі арки і повз запилені портрети. Коли із кішкою щось дуже сильно не в порядку, вона завжди лишає своїх людей і йде кудись, де темно і тепло. Вона йде помирати.
Вы здесь » UFO: ukrainian forum » Книжки та комікси » Дайте кішці право вибору [Harry Potter]
