[nick]Місіс Норіс[/nick][icon]http://savepic.ru/13149150.jpg[/icon][status] [/status]Місіс Норіс не знала, що з нею відбувається. Не знала, і чому це відбувається. Все було як завжди - ну, як завжди у Хеллоуїн, тобто, було трохи метушливіше, ніж завжди, у привидів були якісь свої окремі вечірки, і всі довше, ніж зазвичай, вкладалися спати, постійно забрідаючи у заборонені частини замку. Місіс Норіс блукала коридорами, освітленими тьмяними, яз завжди уночі, смолоскипами, часом нявчала, чуючи щось підозріле. Трохи пополювала на павуків, що їх було у замку безліч. Мишей вже не було - вони скінчилися за той час, поки вона жила в замку. Щурів студентів чіпати було не можна. Шкода - дехто з них на це дуже навіть заслуговував. Настільки, що вона б навіть не вбивала їх, а просто гралася, висліджуючи, придушуючи, майже вириваючи з тушки останній подих життя - та все ж відпускаючи до наступного разу.
Менше з тим, щурі були недоторкані, і, на щастя, не зустрічалися їй.
Місіс Норіс часто змінювала маршрути, якими блукала школою, та дещо лишалося незмінним. Вона завжди зазирала до картини з грушею, що боялася лоскоту - там ельфи лишали для неї свіженьке молоко у блюдці. Вона завжди точила кігті у великій залі об ніжки столів - щоразу інші, щоб її запах був усюди, і щоб жоден факультет не відчував, що його оминули увагою. Вона завжди підіймалася повище і дивилася, як летять за ранковими Пророками сови геть від школи. Вона також часто заходила до забороненої секції бібліотеки, бо там цікаво пахло, і місіс Норіс подобалося це. Іноді вона також виходила надвір та гралася з Вербою, змагаючись у тому, хто з них двох спритніший. Та останнім часом це траплялося все рідше - з часом вона все частіше віддавала перевагу чомусь більш спокійному та пов’язаному з порушниками. Діти геть розучилися поводитися - оті двоє рудих першачків з Гриффіндору, яких вона постійно плутала, наприклад, геть не мали жодного страху.
Та навіть якщо забути про Вербу, ніч була наповнена справами. І все було як завжди - вона могла би присягнутися у цьому. Нічого дивного, нічого не-такого. Все як завжди. І все ж у якусь мить місіс Норіс відчула, як земля виросла, а тіло стало незграбним, беззахисним. Стало холодно, незрозуміло, а все довкола вповільнилося - що було страшно, але краще б так, ніж уявити, що її знамениті інстинкти зрадили їй. А, здається, саме так і було. Тепер всі плани перекреслювалися новим - вона мала попри що дістатися до безпечного місця, до Аргуса, який напевно мав знати, що робити. Бо він знав, і ця його непохитна впевненість подобалася місіс Норіс майже так само сильно, як ганятися за золотим снитчем, що часов втікав від шкільних команд під час тренувань.
Все було дуже не в порядку. Настільки, що, минаючи шафу з трофеями, місіс Норіс не побачила по той бік дверцят напівпрозору кішку, яку вона бачила завжди, і яка відмовлялася контактувати, тож і місіс Норіс ігнорувала її, певна, що незнайомка здасться першою та першою ж звернеться до неї - хай не зараз, але колись, колись. О ні, замість напівпрозорої кішки там була тепер напівпрозора людська жінка, якій просто було нізвідки взятися.
Можливо, з усіма тваринами це сталося? Але сови і далі собі бриніли крізь нічне небо на південь. І все було тихо - якщо не рахувати цієї страшної трагедії, що сталася з нею.
Якось, ледь втримуючи рівновагу, бо тіло було геть не таким, і місіс Норіс не вистачало опори - вона дісталася їхньої з Аргусом кімнати. Його там не було, але таке траплялося, і шукати його знову вона не стала, знаючи, що він повернется. Він завжди знав, коли з нею щось було не так, так само, як і вона розуміла, коли потрібна йому.
Їй навіть вдалося заснули, незграбно згорнувшись у кріслі, яке тепер здавалося якимось замалим. Слух у місіс Норіс теж був якийсь не такий, але все ж знайомі кроки вона почула ще здалеку. Вона потягнулася і хотіла була зістрибнути з крісла, та радше звалилася з нього. Як тільки двері розчинилися, вона обурливо пронявкала про те, що за біда з нею сталася - але на подив місіс Норіс, з рота її вилітало не звичне нявкання, а якесь дивне белькотіння. Дуже людське, таке, що жодна порядна кішка не говорила би так.
Втім, і жодна людина так би не говорила, бо словами це можна було назвати лише якщо ви ніколи раніше не чули зв’язного мовлення.
Вона замовкла, щоб владнати з новим язиком та ротом.
- І це все просто обурливо! - ось були перші слова місіс Норіс.